Кадровий кейс
та законодавчі норми
"Працівника прийнято до органу
місцевого самоврядування 01.09.2020 за строковим трудовим договором на період
дії карантину. З 01.12.2020 він був звільнений від роботи на період проходження
військової служби осіб офіцерського складу строком на 18 місяців (тобто до
01.06.2022). Виникли питання щодо строків його звільнення.
Дотримуємося позиції про те, що
таку посадову особу потрібно звільняти в день закінчення строку дії строкового
трудового договору. Таку позицію також підтримує й Міністерство соціальної
політики України у листі від 05.12.14 № 520/06/186-14, указуючи на те, що,
укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його
припинення у визначений сторонами в трудовому договорі строк".
Перш ніж відповісти на це
запитання, розглянемо відповідну норму Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) та позиції центральних
органів виконавчої влади, якими надавалась інформація з цього приводу.
До відома. Закон України від 17.03.11№ 3166 "Про центральні органи виконавчої влади".
Стаття 119 КЗпП визначає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків.
За працівниками, призваними на
строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського
складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період
або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення
нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого
періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення
зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в
установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському
виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у
фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким
працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів
Державного бюджету України відповідно до Закону України від 20.12.91 № 2011 "Про
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, гарантійна норма КЗпП
визначає види служби, під час проходження яких за призваними працівниками на
строк до закінчення призову або до дня фактичного звільнення зберігаються місце
роботи, посада і середній заробіток.
Тут усе зрозуміло. А чи
застосовується ця норма до строкового трудового договору, який був укладений з
працівником до того, як він "пішов на службу"?
Роз’яснення від центральних органів виконавчої влади
Міністерство соціальної політики
України висловило свою позицію щодо закінчення строку трудового договору,
укладеного з працівником, покликаним на військову службу за призовом під час
мобілізації (лист від 05.12.14 № 520/06/186-14).
lОтже, Міністерством наголошено,
що відповідно до частини другої статті 23 КЗпП строковий трудовий договір
укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на
невизначений строк з урахуванням характеру майбутньої роботи, або умов її
виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених
законодавчими актами. За працівниками, покликаними на військову службу за
призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року,
зберігаються місце роботи, посада (стаття 119 КЗпП).
Зазначені вище норми, як вважає
Міністерство, передбачають, що між роботодавцем і працівником, покликаним на
військову службу під час мобілізації, на особливий період зберігаються трудові правовідносини,
а працівник тільки звільняється від виконання виробничих або службових
обов’язків. Якщо працівник після закінчення встановленого законодавцем строку
не приступить до виконання виробничих або службових обов’язків, трудові
відносини з ним повинні бути припинені.
Відповідно до пункту 2 частини
першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення
строку. Укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду
на його припинення у визначений сторонами в трудовому договорі строк. Тому
звільнення працівника за цією підставою не є звільненням з ініціативи
роботодавця.
У такому разі, зазначає
Міністерство, при закінченні строку трудового договору, укладеного з
працівником, покликаним на військову службу за призовом під час мобілізації, на
особливий період, дія трудового договору може бути припинена.
В іншому випадку, якщо після
закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і
жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається
продовженою на невизначений строк (частина перша статті 391 КЗпП).
Дещо пізніше, 07.04.2015 року, Державною інспекцією
України з питань праці у роз’ясненні щодо гарантії для працівників, призваних
на військову службу під час мобілізації, висловлена позиція з цього ж питання,
яка є відмінною від позиції Міністерства соціальної політики України.
На запитання: "Які гарантії передбачено для працівників, призваних на військову службу, під час мобілізації, на особливий період, у разі закінчення дії строкового трудового договору до їх демобілізації" Державна інспекція України з питань праці відповідає так.
Прямої заборони щодо звільнення
працівника, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на
особливий період у зв’язку із закінченням строкового трудового договору чинним
законодавством України не передбачено.
Водночас статтею 119 КЗпП
встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під
час мобілізації, на особливий період, але
не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із
бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких
вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми
власності.
Таким чином, останнім днем
строкового трудового договору буде день закінчення проходження військової
служби, про що працівник повинен бути повідомлений письмово.
Закінченням проходження
військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків
особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи
тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби
громадянами України.
Звертаємо увагу. Обидві позиції центральних
органів виконавчої влади висловлені до того, як стаття 119 КЗпП отримала ті
норми, які вона має зараз. Тож для того, щоб зрозуміти правову позицію з цього
питання, розглянемо судові рішення.
На запитання: "Чи можна
розірвати строковий трудовий договір із працівником у період його військової
служби у зв’язку із закінченням строку дії такого договору" суди висловили
загалом негативну думку. Загальна позиція на підставі аналізу судової практики
така:
Передбачені статтею 119 КЗпП гарантії
за своєю сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від
того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.
Працівників, у яких закінчився строковий трудовий договір під час призову на
військову службу або дії його контракту, звільняти за пунктом 2 частини першої
статті 36 КЗпП не варто. Судова практика підтримує позицію Державної інспекції
України з питань праці (від 07.04.2015). та стає на бік працівників.
Верховний Суд проти звільнення
таких працівників у день закінчення дії строкового трудового договору, зокрема,
1. Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
- від 28.03.18 (справа №761/8873/16-ц, провадження № 61-2715св18);
- від 25.07.18 (справа №761/33202/16-ц, провадження № 61-809св18);
- від 27.12.19 (справа №761/33202/16-ц, провадження № 61-45766св18).
2. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду від 23.06.20 (справа № 804/9077/16, адміністративне
провадження № К/9901/38604/18).
Тобто, відповідно до рішень, суди доходять
висновку, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових
відносин із працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.
Припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36
КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівниками,
призваними на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження
військової служби.
Чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені статтею 119 КЗпП гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.
Виняток зроблено лише щодо осіб,
які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк
повноважень яких закінчився (частина шоста статті 119 КЗпП). Однак оскільки
йдеться про гарантії прав працівника, це положення не може тлумачитися
розширено та застосовуватися за аналогією до працівників первинних
профспілкових організацій.
Аналізуючи судову практику,
зверніть увагу на те, що позиції були висловлені судами здебільшого відповідно
до норм та розпорядчих документів, які діяли на момент їх прийняття, тобто
знову-таки до того, як стаття 119 КЗпП
отримала ті норми, які вона має зараз.
Найсвіжішими роз’ясненнями Міністерства
соціальної політики України на порушено питання виявились: від 16.08.18 №
1431/0/101-18; від 21.09.18 № 18210/0/2-18/52; від 09.10.18 № 1635/0/101-18.
Ці роз’яснення стосуються
застосування норм частини третьої
статті 119 КЗпП: збереження місця роботи, посади та виплати середнього
заробітку відповідно до цієї статті КЗпП працівникам, призваним на строкову
військову службу (прийнятим на військову службу за контрактом). Водночас ці роз’яснення
хоч і стосуються однієї норми, але розглядають різні нюанси її застосування.
Так, у роз’ясненнях Міністерство
зазначає:
- загалом норми КЗпП
передбачають, що на строк до закінчення особливого періоду або до дня
фактичного звільнення працівникам, призваним на строкову військову службу, а
згодом прийнятим на військову службу за контрактом на строк до закінчення
особливого періоду або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи,
посада, здійснюється нарахування та виплата середнього заробітку;
- але вважається, що прийняття на
військову службу за контрактом, на відміну від призову на військову службу,
потрібно розуміти як добровільне волевиявлення особи стати військовослужбовцем.
Із урахуванням перерахованих гарантій, працівник, призваний на строкову
військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу,
військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або
прийнятий на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення
нового контракту на проходження військової служби, не підлягає звільненню на
підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП, а лише звільняється від
виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється
відповідним розпорядчим актом власника або уповноваженого ним органу.
У зв’язку з цим підставою для
збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в
установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких
такі працівники працювали на час призову або прийняття на військову службу, є
сам факт такого прийняття під час дії особливого періоду на строк до його
закінчення або до дня фактичного звільнення, що підтверджується наданими власнику
або уповноваженому ним органу витягами з наказів, довідками тощо.
Частиною третьою статті
119 КЗпП визначено вичерпний перелік категорій працівників, на яких поширюються
вищезазначені гарантії. Працівники, які направлені на альтернативну
(невійськову) службу, не зазначені в цьому переліку;
- середня заробітна плата на цей
період зберігається лише за працівниками. Для осіб рядового і начальницького
складу, які проходять службу зі спеціальним званням, зокрема, у Державній
кримінальній службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати
не передбачені, оскільки вони не є працівниками.
Наостанок слід наголосити, що знання
роботодавцем норм чинного законодавства - запорука прийняття ним правильних
рішень.
Тож скільки не читай роз’яснень
чи аналізуй судову практику, рішення приймати саме роботодавцю. Отже, для застосування
вірного рішення радимо ретельно вивчати акти законодавства, бо вони, останнім
часом, мають властивість швидко змінюватись.
Місцеве самоврядування. Квітень,
2021/№ 4/1
