Нерідко порушується питання про
можливі наслідки атестації педагогічних працівників, які протягом останніх
п’яти років не пройшли курси підвищення кваліфікації. При цьому час від
часу висловлюється думка, що особа, яка останні п’ять років не підвищувала
кваліфікацію у встановленому законом порядку, навіть у разі належного виконання
нею професійних обов’язків, не може бути визнана такою, що відповідає займаній
посаді.
Відповідно до пункту 3.16. розділу III Типового положення про атестацію
педагогічних працівників, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.10 N 930, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2010 року за N
1255/18550 (надалі - Типове положення №
930), педагогічний працівник визнається таким, що відповідає займаній посаді,
якщо:
- має освіту,
що відповідає вимогам,
визначеним нормативно-правовими актами у галузі освіти;
- виконує посадові обов'язки у
повному обсязі;
- пройшов підвищення
кваліфікації.
До відома. У
вересні 2021 року на сайті Міністерства освіти і науки України розміщено для
обговорення проект нового Положення про атестацію педагогічних
працівників.
Перелік кваліфікаційних категорій
і педагогічних звань педагогічних працівників, затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 23.12.15 № 1109 (надалі
- Постанова № 1109).
Порядок підвищення кваліфікації
педагогічних і науково-педагогічних працівників, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 21.08.19 № 800 (надалі - Порядок № 800).
Положення про сертифікацію
педагогічних працівників, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 27.12.18 № 1190 (у редакції відповідної постанови
від 24.12.19 № 1094).
Положення про атестацію
педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури, затверджено наказом Міністерства культури України
від 12.07.18 № 628, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018
року за № 926/32378.
Відповідно до статті 54 Закону України від 05.09.17 № 2145 “Про освіту“ (надалі – Закон про освіту) педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають, зокрема, право на підвищення кваліфікації, перепідготовку, а також вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників. Водночас вони зобов’язані постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність.
Статтею 59 цього Закону
визначено, що професійний розвиток педагогічних і науково-педагогічних
працівників передбачає постійну самоосвіту, участь у програмах підвищення
кваліфікації та будь-які інші види і форми професійного зростання. Заклади
освіти, в яких працюють педагогічні та науково-педагогічні працівники, сприяють
їхньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації
Підвищення кваліфікації може
здійснюватися за різними видами (навчання за освітньою програмою, стажування,
участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах,
семінарах-практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах,
майстер-класах тощо) та у різних формах (інституційна, дуальна, на робочому
місці (на виробництві) тощо).
Педагогічні та науково-педагогічні працівники
мають право підвищувати кваліфікацію:
- у закладах освіти, що мають
ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за
акредитованою освітньою програмою. Результати підвищення кваліфікації у таких
закладах освіти не потребують окремого визнання і підтвердження.
- в інших суб’єктів освітньої
діяльності, фізичних та юридичних осіб. Результати підвищення кваліфікації
педагогічного (науково-педагогічного) працівника у таких суб’єктів визнаються
окремим рішенням педагогічної (вченої) ради. Умови і порядок визнання
результатів підвищення кваліфікації у таких суб’єктів визначаються відповідно
до частини шостої цієї статті.
Вид, форму та суб’єкта підвищення
кваліфікації обирає педагогічний (науково-педагогічний) працівник.
Педагогічна (вчена) рада закладу
освіти на основі пропозицій педагогічних (науково-педагогічних) працівників
затверджує річний план підвищення кваліфікації педагогічних
(науково-педагогічних) працівників (з відривом чи без відриву від освітнього
процесу).
Підвищення кваліфікації є
необхідною умовою атестації педагогічного працівника та враховується під час
обрання за конкурсом на посаду науково-педагогічного працівника.
Загальна кількість годин,
відведена на підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного)
працівника, що оплачується за кошти відповідних бюджетів, визначається
законодавством. Кошти на підвищення кваліфікації педагогічних
(науково-педагогічних) працівників отримує заклад освіти, який розподіляє їх за
рішенням педагогічної (вченої) ради закладу освіти. Підвищення кваліфікації
педагогічного (науково-педагогічного) працівника може фінансуватися засновником
закладу освіти, закладом освіти, в якому він працює, педагогічним
(науково-педагогічним) працівником, а також іншими фізичними та юридичними
особами.
На час підвищення кваліфікації з відривом від
освітнього процесу в обсязі, визначеному законодавством, за педагогічним
(науково-педагогічним) працівником зберігається місце роботи (посада) із
збереженням середньої заробітної плати.
Статтею 20 Закону України від 11.07.01 № 2628 “Про дошкільну освіту“ встановлено, що колегіальним постійно діючим
органом управління закладом дошкільної освіти є педагогічна рада, повноваження
якої визначаються установчими документами цього закладу, яка, зокрема, обговорює
питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої
творчої ініціативи, затверджує щорічний план підвищення кваліфікації
педагогічних працівників, а також заслуховує звіти педагогічних працівників,
які проходять атестацію.
Відповідно до статті 32 цього
Закону атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти незалежно
від підпорядкування, типів і форми власності є обов'язковою і здійснюється, як
правило, один раз на п'ять років відповідно до Типового положення № 930. За результатами атестації педагогічних
працівників закладу дошкільної освіти визначається відповідність педагогічного
працівника займаній посаді, встановлюється його кваліфікаційна категорія
(спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії,
спеціаліст вищої категорії), може бути присвоєно відповідне педагогічне звання
вихователям - "Вихователь-методист", а вихователям-методистам -
"Старший вихователь", учителям усіх спеціальностей - "Старший
вчитель", "Вчитель-методист".
Частиною другою статті 24 та
статтею 25 Закону України від 22.06.2000 № 1841 “Про позашкільну освіту“
установлено, що підвищення кваліфікації педагогічних працівників державних і
комунальних закладів позашкільної освіти здійснюється не рідше одного разу у
п'ять років за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Підвищення кваліфікації педагогічних
працівників приватних закладів позашкільної освіти здійснюється не рідше одного
разу у п'ять років за рахунок коштів власника (засновника).
Атестація педагогічних
працівників закладу позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і
форми власності здійснюється, як правило, один раз на п’ять років відповідно до
положень про атестацію педагогічних працівників, затверджених відповідними
центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та
реалізують державну політику у відповідній сфері.
Відповідно до частини третьої
статті 22 Закону України від 16.01.20 № 463 “Про повну загальну середню освіту“ педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати свою педагогічну
майстерність.
Керівник закладу загальної
середньої освіти (крім приватного закладу) зобов’язаний протягом першого року
після призначення на посаду пройти курс підвищення кваліфікації з управлінської
діяльності обсягом не менше 90 навчальних годин (частина четверта статті 38 цього Закону).
Педагогічна рада, зокрема:
1) розглядає питання підвищення
кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їх творчої ініціативи,
професійної майстерності, визначає заходи щодо підвищення кваліфікації
педагогічних працівників, формує та затверджує річний план підвищення
кваліфікації педагогічних працівників;
2) приймає рішення щодо:
- визнання результатів підвищення
кваліфікації педагогічного працівника, отриманих ним поза закладами освіти, що
мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за
акредитованою освітньою програмою;
- впровадження в освітній процес педагогічного
досвіду та інновацій, участі в дослідницькій, експериментальній, інноваційній
діяльності, співпраці з іншими закладами освіти, науковими установами,
фізичними та юридичними особами, які сприяють розвитку освіти (частина третя
статті 40 цього Закону)..
Статтею 51 цього Закону
визначено, що кожен педагогічний працівник зобов’язаний щороку підвищувати свою кваліфікацію відповідно до Закону про
освіту з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Кожному педагогічному
працівникові гарантується право підвищувати кваліфікацію в комунальному закладі
післядипломної освіти, розташованому на території відповідної (за місцем
проживання такого педагогічного працівника) області, Автономної Республіки
Крим, міста Києва чи Севастополя, що не обмежує його право обрати іншого
суб’єкта освітньої діяльності для підвищення своєї кваліфікації.
Загальна кількість академічних
годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника протягом п’яти
років, яка оплачується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, не
може бути меншою за 150 годин, з яких не менше 10% загальної кількості годин
обов’язково повинні бути спрямовані на вдосконалення знань, вмінь і практичних
навичок у частині роботи з учнями з особливими освітніми потребами.
Педагогічним працівникам
відшкодовуються відповідно до законодавства витрати, пов’язані з відрядженням
на підвищення кваліфікації.
На основі пропозицій педагогічних
працівників педагогічна рада закладу освіти формує та затверджує річний план
підвищення кваліфікації педагогічних працівників на наступний календарний рік,
що визначає вид, форму, суб’єктів підвищення кваліфікації, кількість годин і
строки проходження підвищення кваліфікації педагогічними працівниками закладу
освіти.
За результатами успішного
підвищення кваліфікації кожен суб’єкт підвищення кваліфікації зобов’язаний
видати педагогічному працівникові документ про підвищення кваліфікації, що має
містити, зокрема, опис досягнутих ним результатів навчання.
Статтею 45 Закону України від 10.02.98 № 103 “Про професійну
(професійно-технічну) освіту“ визначено, що вимоги до педагогічного працівника
визначаються кваліфікаційною характеристикою. Для визначення відповідності
педагогічного працівника займаній посаді, рівня його кваліфікації проводиться
атестація. Періодичність обов'язкової атестації та порядок її проведення
встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну політику у сфері освіти і науки. Рішення атестаційної
комісії є підставою для присвоєння педагогічному працівникові відповідної
категорії або звільнення його з роботи у порядку, передбаченому законодавством.
Підвищення кваліфікації
педагогічних працівників державних закладів професійної (професійно-технічної)
освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти здійснюється за
рахунок коштів Державного бюджету України, комунальних - за рахунок коштів
місцевого бюджету, а приватних - за рахунок коштів власника (частина третя
статті 46 цього Закону).
Відповідно до частин п’ятої-сьомої
статті 59 Закону України від 06.06.19 № 2745 “Про фахову
передвищу освіту“ педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти
кожні п’ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається
відповідність працівників займаній посаді, присвоюються або підтверджуються
кваліфікаційні категорії, педагогічні звання.
Порядок проведення атестації
педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів фахової передвищої
освіти встановлено Типовим положенням № 930.
Пунктом 9 частини першої статті
61 цього Закону, зокрема, встановлено, що педагогічні та науково-педагогічні
працівники мають право на підвищення кваліфікації та стажування, вільний вибір
форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів
освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації педагогічних та
науково-педагогічних працівників, а також справедливе та об’єктивне оцінювання
своєї професійної діяльності.
Водночас, педагогічні та
науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати свій
професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність,
забезпечувати безперервний професійний розвиток (стаття 62 цього Закону).
Безперервний професійний
розвиток, включаючи підвищення кваліфікації, педагогічних працівників закладу
фахової передвищої освіти здійснюється на засадах, визначених Законом про
освіту.
Посади педагогічних працівників,
які підвищують кваліфікацію або проходять стажування з відривом від
виробництва, на цей період можуть заміщуватися іншими особами на умовах
строкового трудового договору. Результати підвищення кваліфікації враховуються під
час проведення атестації педагогічних (науково-педагогічних) працівників, а також
призначення на посаду чи укладення трудового договору (стаття 64 цього Закону).
Відповідно до статті 55 Закону України від 01.07.14 № 1556 “Про вищу освіту“ педагогічні працівники призначаються на посаду та звільняються з посади керівником закладу вищої освіти. Педагогічні працівники кожні п’ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються кваліфікаційні категорії, педагогічні звання.
Порядок проведення атестації
педагогічних працівників встановлено Типовим положенням № 930.
Перелік кваліфікаційних категорій
і педагогічних звань педагогічних працівників затверджено Постановою № 1109.
Пунктом 9 частини першої статті
57 цього Закону встановлено, що науково-педагогічні, наукові та педагогічні
працівники закладу вищої освіти всіх форм власності, зокрема, мають право на
підвищення кваліфікації та стажування не рідше одного разу на п’ять років.
Водночас, науково-педагогічні,
наукові та педагогічні працівники закладу вищої освіти зобов’язані
забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні
навчальних дисциплін відповідної освітньої програми за спеціальністю, провадити
наукову діяльність (для науково-педагогічних працівників), а також підвищувати
професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для
науково-педагогічних працівників) (стаття 58 цього Закону).
Статтею 60 цього Закону
регулюються питання щодо післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та
стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників.
Так частинами третьої- шостої
цієї статті передбачено, що педагогічні і науково-педагогічні працівники
підвищують кваліфікацію та проходять стажування в Україні і за кордоном.
Заклад вищої освіти забезпечує
підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних
працівників не рідше одного разу на п’ять років із збереженням середньої
заробітної плати.
Результати підвищення
кваліфікації та проходження стажування враховуються під час проведення
атестації педагогічних працівників, а також обрання на посаду за конкурсом чи
укладення трудового договору з науково-педагогічними працівниками.
Посади педагогічних і
науково-педагогічних працівників, які підвищують кваліфікацію або проходять
стажування з відривом від виробництва, на цей період можуть заміщуватися іншими
особами без проведення конкурсу на умовах строкового трудового договору
(контракту).
З наведеного вище
випливає, що педагогічні працівники закладів дошкільної, позашкільної, професійної
(професійно-технічної) освіти підвищують свою кваліфікацію згідно з цим
Порядком № 800 не рідше одного разу на п’ять років відповідно до спеціальних
законів.
Кожен педагогічний і науково-педагогічний
працівник закладу загальної середньої та фахової передвищої освіти відповідно
до законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про фахову
передвищу освіту” зобов’язаний щороку підвищувати кваліфікацію з урахуванням
особливостей, визначених Порядком № 800.
Підвищення кваліфікації педагогічними
працівниками дошкільних, позашкільних, професійних (професійно-технічних)
закладів освіти не рідше одного разу на п’ять років, а також щороку -
педагогічними та науково-педагогічними працівниками закладів загальної
середньої та фахової передвищої освіти є необхідною умовою проходження ними
атестації у порядку, визначеному законодавством.
Педагогічні та
науково-педагогічні працівники закладів вищої та післядипломної освіти
підвищують свою кваліфікацію не рідше одного разу на п’ять років.
Результати підвищення
кваліфікації не потребують визнання вченою (педагогічною) радою.
Типове положення № 930
Присвоєння
кваліфікаційних категорій педагогічним працівникам передбачає проходження ними
атестації.
Атестація педагогічних
працівників - це система заходів, спрямована
на всебічне комплексне
оцінювання їх педагогічної діяльності, за
якою визначаються відповідність педагогічного працівника
займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюється кваліфікаційна
категорія, педагогічне звання.
Метою
атестації є стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення
рівня професійної компетентності педагогічних
працівників, росту їх
професійної майстерності, розвитку
творчої ініціативи, підвищення
престижу й авторитету, забезпечення
ефективності навчально-виховного процесу.
Атестація педагогічних
працівників може бути черговою або позачерговою. Педагогічний працівник
проходить чергову атестацію не менше одного разу на п’ять років, крім випадків,
передбачених законодавством.
Отже за результатами атестації
визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді,
присвоюються або підтверджуються кваліфікаційні категорії, присвоюються
педагогічні звання.
Особи, прийняті на посади
педагогічних працівників після закінчення вищих навчальних закладів,
атестуються не раніш як після двох років роботи на займаній посаді (пункт 3.18).
Для присвоєння педагогічному працівнику
кваліфікаційної категорії за відповідною педагогічною посадою пунктом 4.1 цього
положення передбачені певні вимогу щодо рівня здобутої ним освіти.
При цьому Типове положення також
передбачає можливість присвоєння кваліфікаційних категорій педагогічним
працівникам, які не мають відповідної педагогічної освіти. Зокрема, така
можливість визначена пунктами 3.26 та 4.10 цього положення. При цьому обов’язковою умовою має бути наявність у
педагогічного працівника іншої повної вищої освіти та проходження курсів підвищення кваліфікації на посаді, яку займає
працівник.
Так, згідно пункту 3.26 цього
положення особи з повною вищою педагогічною освітою або іншою повною вищою
освітою, прийняті на посади педагогічних працівників за спеціальностями,
фахівці з яких не готувалися вищими навчальними закладами або підготовлені у
недостатній кількості, за умови проходження ними підвищення кваліфікації,
атестуються як такі, що мають відповідну освіту.
Педагогічні і
науково-педагогічні працівники можуть підвищувати кваліфікацію за різними
формами, видами. Формами підвищення
кваліфікації є інституційна (очна (денна, вечірня), заочна,
дистанційна, мережева), дуальна, на робочому місці, на виробництві тощо. Форми
підвищення кваліфікації можуть поєднуватись.
Основними видами підвищення
кваліфікації є навчання за програмою підвищення кваліфікації (участь у
семінарах, практикумах, тренінгах тощо), а також стажування.
Педагогічні та
науково-педагогічні працівники самостійно обирають конкретні форми, види,
напрями та суб’єктів надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації (далі -
суб’єкти підвищення кваліфікації).
Суб’єкт підвищення кваліфікації може
організовувати освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації за місцем
провадження власної освітньої діяльності та/або за місцем роботи педагогічних та/або
науково-педагогічних працівників, за іншим місцем (місцями) та/або дистанційно,
якщо це передбачено договором та/або відповідною програмою.
Обсяг (тривалість) програми
підвищення кваліфікації визначається відповідно до її фактичної тривалості в
годинах без урахування самостійної (позааудиторної) роботи або в кредитах ЄКТС.
За результатами проходження
підвищення кваліфікації педагогічним та науково-педагогічним працівникам
видається документ про підвищення кваліфікації, технічний опис, дизайн, спосіб
виготовлення, порядок видачі та обліку якого визначається відповідним суб’єктом
підвищення кваліфікації.
Джерелами фінансування підвищення
кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників є кошти
державного, місцевих бюджетів, кошти фізичних та/або юридичних осіб, інші
власні надходження закладу освіти та/або його засновника, інші джерела, не
заборонені законодавством.
За рахунок коштів, передбачених у
кошторисах закладів освіти, здійснюється фінансування підвищення кваліфікації в
обсязі, встановленому законодавством, і відповідно до плану підвищення кваліфікації
педагогічних та науково-педагогічних працівників, які:
- працюють у таких закладах за
основним місцем роботи;
- забезпечують надання загальної
середньої освіти, працюючи за сумісництвом у закладах загальної середньої,
професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти.
Витрати, пов’язані з підвищенням
кваліфікації, відшкодовуються у порядку, визначеному законодавством.
Разом з тим, незважаючи на вимоги законів, трапляються випадки, коли вчителі з тих чи інших причин відмовляються від направлення на навчання в заклади післядипломної освіти або підвищення кваліфікації своєчасно не відбулося ними через недбале виконання обов’язків посадовими особами навчальних закладів, де вони працюють, або місцевих органів управління освітою.
Взятий окремо, як самостійна умова, факт непроходження у встановлені строки курсів підвищення кваліфікації не може бути підставою для визнання педагогічного працівника таким, що не відповідає займаній посаді, але може розглядатися у сукупності з іншими обставинами як підґрунтя для ухвалення такого рішення атестаційною комісією. Тобто як додаткова підстава у купі з іншими, які переконливо свідчать про неналежне виконання працівником професійних обов’язків.
При цьому у кожному такому випадку атестаційна комісія має ретельно з’ясовувати причини непроходження встановленої процедури підвищення кваліфікації, зокрема, чи є у цьому вина працівника або такі заходи вчасно не організовано органами управління освітою чи керівництвом навчального закладу.
Крім того, слід ураховувати, чи не було інших обставин, приміром особистих або сімейних, які об’єктивно чинили перешкоди для того, щоб працівник міг пройти курси, особливо коли таке навчання пов’язано із виїздом у тривале відрядження. Поважними причинами, які можуть перешкоджати працівнику виїхати у відрядження для навчання в інституті післядипломної освіти, можуть бути наявність у нього малолітніх дітей або інших осіб, які потребують догляду тощо. До того ж слід пам’ятати, що статтями 176 і 177 Кодексу законів про працю України встановлена заборона направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також обмеження щодо направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю.
Ураховуючи надані педагогічним працівникам гарантії на вільний вибір змісту, програм і форм навчання та навчальних установ для підвищення кваліфікації, органам управління освітою спільно з інститутами післядипломної педагогічної освіти для результативної та ефективної організації цього важливого процесу слід більш широко застосовувати зручні для педагогічних працівників форми післядипломної освіти, зокрема, очно-дистанційні, дистанційні, варіативні та інші форми навчання, які б органічно взаємоузгоджувалися з процедурою атестації педагогічних працівників тощо.
Звертаємо увагу, що навіть коли підвищення кваліфікації не відбулося з вини працівника, який відмовився поїхати на курси підвищення кваліфікації, це не є підставою для визнання його таким, що не відповідає займаній посаді. Для прийняття такого рішення мають бути виявлені систематичні, серйозні недоліки у організації його роботи, які ставлять під сумнів професійну придатність працівника.
Хіба, наприклад, можна вважати правильним рішення атестаційної комісії, котрим вчитель, який належним чином виконує професійні обов’язки, визнається таким, що не відповідає займаній посаді лише тому, що протягом останніх п’яти років не навчався на курсах підвищення кваліфікації.
У наш час необхідність систематичного та ефективного підвищення освітянами фахової кваліфікації обумовлена організаційними змінами у роботі навчальних закладів, суттєвому оновленні змісту освітніх програм, введенням нових навчальних дисциплін, частими внесеннями змін до законодавства про освіту.
