Вироком суду особу
було засуджено: за частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України (надалі – КК) (в редакції чинній на час
вчинення злочину) до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень, за частиною
другою статті 172 КК (в редакції чинній на час злочину) до покарання у виді
позбавлення права займати керівні посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком
на 2 роки.
Відповідно до
вироку суду особа, обіймаючи посаду директора товариства, будучи посадовою
особою товариства грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги статті 43
Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на потерпілого,
з особистих мотивів, а саме з метою усунення останнього від можливості
контролювати законність виділення йому частки майна товариства та бажаючи
влаштувати на звільнене робоче місце свою дружину, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП),
підписав наказ, яким незаконно звільнив особу з посади головного бухгалтера
товариства за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов'язків.
Працівник звернувся
до суду з позовом про поновлення на роботі, який судом було задоволено. Проте
згодом обвинувачений знову звільнив працівника з роботи. Після цього рішенням
суду працівник знову був поновлений на роботі. Але обвинувачений втретє
звільнив працівника з посади бухгалтера товариства, а суд знову визнав
звільнення незаконним.
Ухвалою
апеляційного суду було змінено вирок суду першої інстанції в частині
призначеного покарання.
У касаційній скарзі
засуджений зазначав, що у суді не було доведено, що працівника було звільнено
саме з особистих мотивів. Стверджував, що звільнення потерпілого відбувалося
суто через невиконання ним своїх професійних обов'язків. Крім цього, пред'явлене обвинувачення не було доведено в ході судового розгляду «поза
розумним сумнівом», так як відсутні належні та допустимі докази його
винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.
Проте Касаційний
кримінальний суд залишив судові рішення без зміни.
Суд зазначив, що з об'єктивної сторони злочин, передбачений статтею 172 КК характеризується
порушенням конкретних норм трудового законодавства, що пов'язані з незаконним
звільненням працівника з роботи, причому, звільнення з роботи працівника
вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням установленого порядку
або без законних підстав для цього.
Суб'єктивна сторона
даного злочину виявляється в прямому умислі, при цьому, незаконне звільнення,
на відміну від інших грубих порушень законодавства про працю, передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів.
У даному
кримінальному провадженні обов'язковому встановленню підлягало вирішення
питання про те, чи були звільнення потерпілого незаконними та чи були такі
звільнення вчинені з особистих мотивів.
Верховний Суд
зазначив, що при розгляді судами в порядку цивільного судочинства категорії
справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов'язковим встановлення факту наявності чи відсутності мотиву такого
звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах
повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільнення працівника з
посади.
Але, Касаційний
кримінальний суд (ККС) погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що
наявність особистого мотиву підтверджується, окрім показань безпосередньо
потерпілого, показаннями допитаних в судовому засіданні свідків та дослідженими
документами.
Свідки у цьому
провадженні категорично зазначали, що товаристві конфлікти виникали виключно
між засудженим і потерпілим, останній на зборах критикував директора, який в
свою чергу говорив про те, що бухгалтер не виконує свої посадові обов'язки,
хоча ні в кого з інших працівників на підприємстві, окрім директора, претензій
до роботи бухгалтера не було.
Матеріалами
кримінального провадження було встановлено, що директор звільнив потерпілого з
метою влаштувати на це місце свою дружину, яка і була працевлаштована після
звільнення потерпілого.
А даних про те, що
директор товариства намагався підібрати іншого спеціаліста на посаду
бухгалтера, матеріали кримінального провадження не містили, що
підтверджувалось, зокрема, наданою районним центром зайнятості інформацією про
те, що директор не надавав інформацію про наявну у товаристві вакантну посаду
бухгалтера.
Верховний Суд
погодився з рішеннями місцевого та апеляційного судів щодо винуватості особи у
вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першої та другої статті 172 КК, яка доведена поза розумним
сумнівом (постанова від 15.04.2020 у справі №321/1753/16-к).
