Порядок надання відпусток, їх оплата та виплата компенсації за невикористану відпустку регулюються Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП), Законом України від 15.11.96 № 504 "Про відпустки" (надалі - Закон) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 74 КЗпП, статті 2 Закону право на відпустки (основна та додаткові) мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (надалі - підприємство), із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Частиною третьою статті 56 КЗпП встановлено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Звідси випливає, шо сумісникам щорічна відпустка надається на загальних засадах, тобто тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і відпустки за основним місцем роботи, і не може бути менше ніж 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (стаття 79 КЗпП, частина п’ята статті 10 Закону).
Пунктом 6 частини сьомої статті 10 Закону встановлено, що сумісникам щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного строку безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві, надаються, за бажанням працівника, одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Водночас, якщо тривалість відпустки за сумісництвом менша, ніж за основним місцем роботи, то сумісникам в обов'язковому порядку надається, за бажанням працівників, відпустка без збереження заробітної плати на строк до закінчення відпустки за основним місцем роботи (пункт 14 частини першої статті 25 Закону).
Крім цього, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 N 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", пунктом 6 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 N 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за N 76, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства.
З наведеного вище випливає, що працівники мають право на щорічну відпустку в строки, визначені відповідним графіком, який щорічно повинен затверджуватися роботодавцем, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводитися до відома всіх працівників.
Проте щодо працівників, які працюють за сумісництвом, законодавець зобов’язав роботодавця надавати, а працівника використовувати щорічну основну та додаткові відпустки одночасно із відпусткою за основним місцем роботи.
Читайте также:
